Як читання покращує мовлення і чого воно не виправить

Ви можете прочитати за сніданком англійську новинну статтю й не зрозуміти хіба що одне слово з п'ятдесяти. А потім у лондонській кав'ярні помічаєте, що на столі немає виделки, офіціант проходить повз, і ваш рот відкривається в порожнечу.

Fork. Ви бачили це слово десятки разів. Воно спливає в пам'яті секунди через чотири після того, як офіціант пішов, якраз тоді, коли ви згадуєте, що могли просто показати пальцем.

То чи покращує читання мовлення? Так, і помітніше, ніж готові визнати більшість курсів розмовної англійської. Просто воно не змушує слова з'являтися швидко, а в кав'ярні саме це важить найбільше.

Спершу спробуйте метод: Створіть свою першу двомовну історію

Що читання дає вашому мовленню

Кожне слово, яке ви колись скажете англійською, ви спершу десь зустріли. Для більшості дорослих найпростіше місце, щоб зустріти багато слів, це сторінка: темп задаєте ви, і ніхто не чекає на відповідь.

Найнесподіваніші докази стосуються граматики. У 1993 році Білл ВанПаттен і Тереза Кадьєрно поділили на дві групи студентів, які вивчали складну іспанську конструкцію. Одна група вправлялася в її вживанні. Друга лише розбирала її значення в реченнях, які читала й чула, і жодного разу не вимовила її під час навчання. На тесті, де конструкцію треба було вживати самим, група, яка лише читала й слухала, впоралася так само добре, як і та, що конструкцію відпрацьовувала.

Це була одна конструкція в одному дослідженні, і щонайменше одне пізніше дослідження показало, що вправи на вживання дають кращий результат. І все ж це важко узгодити з думкою, що навчитися щось казати можна лише кажучи це.

Є ще 14-тижневе рандомізоване дослідження в мовній школі в Ірані. Обидві групи виконували однакові розмовні завдання, а одна ще й читала книжки. Ті, хто читав, зрештою більше говорили на заняттях і краще впоралися з граматикою. Чесно щодо скептиків: вони також загалом провели більше часу з англійською, тож усю заслугу читанню приписати не можна.

Найпромовистіший результат прийшов із Гонконгу, і стосується він письма, а не мовлення. Класи середньої школи отримали одне з трьох доповнень: коротку програму читання з восьми книжок, часті письмові вправи або додаткову математику. Помітно покращилося письмо лише в тих, хто читав. Класи, які вправлялися в письмі, впоралися не краще за тих, хто робив математику. Педрада після цього, мабуть, була незручною.

Стівен Крашен збудував чималу частину своєї кар'єри на таких результатах. У 1982 році він пішов далі, ніж дозволяли докази, і написав, що вільного мовлення не можна навчити напряму: воно «з'являється» з часом, само собою. Канада перевіряла цю ідею, не називаючи її так, ще з 1965 року.

Канадські діти, які розуміли все

Того року групі англомовних матерів із Сен-Ламбера, що на протилежному березі річки від Монреаля, після двох років наполегливих зусиль нарешті вдалося переконати шкільну раду. Вони отримали одну групу дитсадка, де все викладали французькою. Двадцять шість дітей.

Ідея поширилася країною. До 1980-х років уже дуже багато дітей провели більшу частину шкільного життя, слухаючи й читаючи другою мовою, і з розумінням це спрацювало. Наприкінці початкової школи діти, які почали з дитсадка, мали такі самі результати тестів на слухання й читання, як і їхні франкомовні однолітки.

Із мовленням було інакше. Мерріл Свейн із Торонтського університету з'ясувала, що діти могли донести свою думку, але одразу було чути, що вони не носії, і часто помилялися в граматиці, яку роками чули щодня. Коли вона записала повний шкільний день у десяти шостих класах, причина здалася доволі простою. Більшість часу говорив учитель, а діти здебільшого відповідали коротко.

Її аргумент: розуміння дозволяє щось пропускати. У реченні elle les lui a données контекст підказує, що хтось комусь щось дав. Вам не треба вирішувати, який займенник іде першим і чому données закінчується на -es. Щоб побудувати це речення самостійно, треба вирішити все, і швидко. Свейн назвала практику, якої бракувало, «pushed output», тобто вимушеним мовленням.

Знайомо? Якщо ви вчили англійську в школі, то, найімовірніше, мали роки текстів, граматичних вправ і тестів, склали ЗНО чи НМТ, а на першій справжній розмові виявили, що знаєте набагато більше, ніж можете сказати. Це не ваша особиста вада. Це той самий шаблон, що й у канадських дітей.

Чому впізнати слово ще не означає вміти його сказати

Швидкий тест, уголос, англійською: чек, позичити, знизати плечима, упертий.

На середньому рівні більшість людей упізнали б усі чотири англійські слова в історії, а вголос змогли б сказати хіба що два, і то після паузи.

Батія Лауфер ретельно виміряла цей розрив. Її ізраїльські старшокласники складали три види тестів: на впізнавання слів, на їх відтворення за першими літерами і на самостійне вживання рідковживаних слів у власних есе. Графік угорі порівнює десятикласників з одинадцятикласниками. Впізнавання зросло приблизно на 1 600 слів, відтворення з підказкою приблизно на 850, а вільне вживання не зросло зовсім. (Лауфер рахувала групи спільнокореневих слів: read, reader і reading ідуть як одне.)

Це були есе, де можна зупинитися й подумати. Мовлення не таке поблажливе.

Лауфер порівнювала дві групи з різницею в рік, а не тих самих учнів, і вони навчалися на звичайних уроках, а не в програмі читання, тож на точні цифри не варто надто покладатися. Але цей порядок раз у раз трапляється в пізніших дослідженнях: спершу впізнавання, а вживання далеко позаду.

Чому швидкості читання не навчить

Дослідники того, як люди опановують навички, знову й знову з'ясовують, що вправа покращує здебільшого саме те, що ви вправляєте. Якщо ви навчилися добре розуміти конструкцію, ви навчилися саме розуміти її. Вживати її — окрема навичка, і вона покращується, коли ви вживаєте. Мова в цьому менш сувора, ніж бекхенд у тенісі, що й показує результат ВанПаттена, але досить сувора.

Мовлення додає годинник. Треба знайти слово і вставити його в речення, поки співрозмовник чекає, а читання ніколи цього від вас не вимагає. Швидкість дає тільки практика: спершу виходить погано, і повторювати доводиться багато разів.

Тут цей блог розходиться з тими, хто вважає, що досить лише читати й слухати. «Читайте далі, і мовлення з'явиться» — слушна порада, якщо у вас є десять років і жодних розмов попереду. У більшості дорослих співбесіда в березні. Якщо ви тільки читаєте, будьте готові ще довго розуміти набагато більше, ніж можете сказати. Якщо тільки говорите, ви говоритимете швидше, але здебільшого словами, які вже знали.

Як зробити, щоб прочитане з'являлося в мовленні

Для цього не потрібен репетитор. Потрібні кілька хвилин мовлення одразу після читання, поки історія ще свіжа.

Найкорисніша звичка водночас і найнезручніша. Закрийте історію й перекажіть її вголос приблизно за хвилину, в порожній кімнаті. Ви майже відразу застрягнете на дієслові, яке чудово зрозуміли на сторінці. Це і є той розрив, про який писала Свейн. Перечитайте, і ви помітите слова, яких бракувало, просто по ходу.

Потім виберіть три фрази, якими справді скористалися б, цілі фрази, а не окремі слова, і повторіть їх перед сном. Голосове повідомлення другові підходить. Пробурмотіти їх на сходах теж. To shrug добре підійде для початку.

Якщо попереду конкретна розмова, напередодні ввечері прочитайте щось про таку ситуацію: історію про візит до лікаря перед візитом до лікаря. Нещодавно зустрінуті слова повертаються швидше.

Допомагає й читати діалоги вголос, головним чином тому, що діалог — це та частина історії, яку люди справді вимовляють.

Наступного разу виделка, мабуть, усе одно трохи запізниться. Але менше, якщо цього тижня ви вимовили fork уголос, а не лише бачили його. Створіть свою першу двомовну історію про розмову, якої боїтеся, і перекажіть її один раз, перш ніж туди йти.

Читайте також:

• Collocations: Why You Know Every Word and Still Sound Wrong (EN)
• Grammar Through Reading (EN)
• Comprehensible Input: The Science Behind Why Stories Beat Flashcards (EN)

Почніть читати двомовні історії безкоштовно

Not sure of your reading level? Take the free CEFR test →