Паралельні тексти: коли переклад допомагає, а коли робить вас лінивими

Оксана читає англійське оповідання в трамваї у Львові. Ліворуч англійська, праворуч українська. Після третього абзацу вона помічає, що весь цей час читала лише праву колонку.

Переклад поруч. У цьому весь сенс двомовної книжки, і в цьому ж найсильніший аргумент проти неї.

Якщо відповідь завжди на відстані одного погляду, навіщо мозку взагалі працювати? Учителі англійської кажуть це десятиліттями. Звучить переконливо. Частина цього побоювання справедлива. Але здебільшого воно цілиться не туди.

Спершу спробуйте сам метод: Створіть свою першу двомовну історію

Що сталося, коли дослідники прибрали переклад

У 2019 році Чжиїн Чжан і Стюарт Вебб дали 83 китайським учням перші два розділи «Робінзона Крузо» у спрощеній версії для тих, хто вивчає англійську. Учням було 17–18 років, їхній рівень був трохи вищий за початковий, і кожен мав 30 хвилин на читання.

Читали вони одним із чотирьох способів. Одна група отримала лише англійський текст. Друга — англійський текст із китайським значенням у дужках після кожного нового слова. Дві групи отримали повну двомовну книжку: одна читала спершу англійські сторінки, а потім китайські, інша почала з китайських.

Для вас «китайська» в цьому дослідженні — це українська: мова, яку ви розумієте без зусиль.

Ніхто не казав учням, що їх перевірятимуть на слова. Після читання вони мали перекласти дванадцять слів з оповідання, наприклад shore, slave і leopard. Через тиждень той самий тест повторили.

Одразу після читання кожна група чогось навчилася. Через тиждень група, яка читала лише англійською, майже нічого не зберегла: у середньому 0,07 слова понад те, що знали на початку. Група з дужками зберегла приблизно одне слово. Двомовні групи — приблизно два, а найкраще впоралася група, що читала спершу англійською: 2,35 слова з дванадцяти.

До цих чисел варто ставитися обережно. Це було одне коротке заняття, дванадцять слів і групи по 15–24 учні. Різниця між «спершу англійська» і «спершу китайська» була замалою, щоб бути певними, що вона справжня. Але головний результат важко пояснити інакше: ті, хто мав повний переклад, не забули більше. Вони забули менше.

Отже, переклад не вимиває слова з пам’яті. Але це не те саме, що сказати, ніби він не може зробити вас лінивими.

Де насправді з’являються лінощі

Найпереконливіший доказ походить з екрана, а не зі сторінки.

У 2022 році Анді Ван і Ана Пеллісер-Санчес показали 112 китайським учням, які вивчали англійську, документальний фільм. Частина з них дивилася його з двома рядками субтитрів одночасно: англійська зверху, китайська знизу. Айтрекер, прилад для відстеження погляду, записував кожен погляд.

Очі йшли до китайського рядка. Глядачі проводили більше часу на рядку рідною мовою, ніж на англійському. Ось вони, ті самі лінощі, про які попереджає кожен учитель, тільки тепер записані приладом.

А далі найважливіше. Дослідники перевірили, які саме погляди передбачали запам’ятовування. Час, проведений на англійських словах, передбачав. Час, проведений на перекладі, — ні. Переклад допоміг зрозуміти фільм. А навчання відбувалося лише тоді, коли погляд повертався до англійського слова.

Пізніше дослідження Ван показало те саме з іншого боку: з двома рядками субтитрів глядачі часто взагалі пропускали англійські слова.

Якщо ви колись вмикали серіал із подвійними субтитрами, щоб «підтягнути англійську», ви знаєте це відчуття. Субтитри зникають за кілька секунд, і озирнутися майже нема часу. На сторінці темп задаєте ви. Але висновок той самий: небезпека не в тому, що переклад існує. Небезпека в тому, щоб читати не ту колонку.

Звідси давнє питання. Може, краще прибрати переклад і змусити вас самостійно здогадуватися про кожне слово?

Чому самостійна праця переоцінена

За цим питанням стоїть ідея, яка має назву. У 2001 році Батья Лауфер і Ян Гюльстейн припустили, що слово краще запам’ятовується, коли завдання змушує вас шукати значення й оцінювати, чи воно підходить. Більше зусиль — більше пам’яті. Це одна з найцитованіших ідей у дослідженнях лексики.

Нідерландський дослідник Ян-Ар’єн Мондріа перевірив найпростішу версію цієї ідеї в роботі, опублікованій у 2003 році. Він дав 38 нідерландським підліткам французькі слова в підказливих реченнях, наприклад remorquer у реченні про автомобіль, що тягне причіп.

Значення одних слів треба було вивести з речення, перевірити за списком і потім вивчити. Значення інших давали одразу, і учні переходили просто до запам’ятовування. Через два тижні він їх перевірив.

Важкий шлях не переміг. Учні пам’ятали 47% слів, які виводили самі, і 50% слів, значення яких їм дали. До того ж важкий шлях забрав на 27% більше часу. Тобто в перерахунку на витрачені хвилини дане значення виявилося вигіднішим.

Одна деталь у даних Мондріа цікавіша за основний результат. Найдешевше навчання в усьому дослідженні давала перевірка. Під час перевірки своїх здогадок учні засвоювали приблизно 0,51 слова за хвилину, а під час самого вгадування — приблизно 0,06. І коли здогадка була хибною, а потім її виправляли, слово запам’ятовувалося так само добре, як угадане правильно.

Мондріа використовував окремі речення й просив учнів вивчати слова навмисно, а це не те саме, що читати оповідання для задоволення. Але його результат вказує в той самий бік, що й айтрекер. Самі зусилля не закріплюють слово. Це робить щось інше.

Погляд, який має значення

У 2020 році Акіфумі Янаґісава, Стюарт Вебб і Такумі Учіхара об’єднали результати 42 досліджень про глоси — короткі переклади, надруковані біля складних слів. Загалом ці дослідження охопили 3 802 учні.

Глоси допомагали, і суттєво. Одразу після читання ті, хто мав глоси, знали 45% нових слів проти 27% у тих, хто читав без них. На пізніших тестах — 33% проти 20%. Глоси рідною мовою працювали краще, ніж глоси мовою, яку вивчають.

Але тип глоси мав значення. Найкраще спрацювала маленька глоса з кількома варіантами, де читач мав сам вибрати правильне значення. Найслабшими виявилися значення в дужках одразу після слова та словнички наприкінці книжки, такі самі, як список слів у кінці уроку в шкільному підручнику.

Старіше дослідження додає ще один шматок. У 1996 році Гюльстейн, Голландер і Грейданус дали нідерландським студентам, які добре знали французьку, прочитати французьке оповідання. Одна група мала глоси на полях. Інша — словник. Група зі словником вивчила менше слів загалом, головно тому, що майже його не відкривала. Але ті кілька слів, які студенти таки знайшли, вони запам’ятали краще, ніж слова з глосами.

Якщо скласти ці результати поруч, проступає закономірність. Це моє прочитання досліджень, а не висновок, який сформулювало якесь із них. Допомога працює, коли повертає вас до іноземного слова: коли треба вибрати, коли ви шукали навмисно, коли очі повертаються до англійської після української. Допомога не працює, коли дозволяє взяти значення й читати далі, а саме до цього підштовхують дужки після кожного слова.

Діюча речовина — не зусилля. Діюча речовина — увага до слова.

Як читати паралельний текст і не лінуватися

Починайте з мови, яку вивчаєте. Дочитайте абзац англійською до кінця, перш ніж подивитися в сусідню колонку. У короткому тесті Чжан і Вебба порядок не дав чіткої різниці, але так ваші очі залишаються там, де відбувається навчання, а група «спершу англійська» таки вийшла першою.

Використовуйте переклад, щоб перевірити, а не щоб читати. Коли слово зупиняє вас, швидко вгадайте значення, а тоді подивіться поруч. Якщо вгадали, слово трохи зміцниться. Якщо ні, ви щойно зробили найефективніше навчання з дослідження Мондріа.

Завжди повертайтеся. Цей крок пропускають майже всі. Знайшовши значення в українському тексті, поверніться до англійського слова й перечитайте речення, тримаючи значення в голові. Це дві секунди. У дослідженні з айтрекером саме цей погляд назад був єдиним, що передбачав навчання.

Торкніться одного слова замість читати всю колонку. Якщо вас зупиняє одне слово, вам не потрібен увесь абзац українською. Одне слово, знайдене навмисно, ближче до тих читачів зі словником, які добре запам’ятали свої нечисленні пошуки.

Закривайте правильну колонку. Якщо у школі ви вели словничок на дві колонки, ви знаєте цей прийом: закриваєте одну колонку й перевіряєте себе. Коли перечитуєте історію, робіть так само: закрийте українську, а не англійську. Погляд має падати на іноземне слово.

Помічайте, яку колонку читаєте першою. Якщо більшість абзаців ви починаєте з українського перекладу, історія заскладна. Фактично ви читаєте українську книжку з прикрасою збоку. Опустіться на рівень нижче, доки англійська знову не стане першою.

Паралельний текст — не скорочений шлях і не милиця. Це інструмент, який треба правильно тримати. Читайте спершу складну частину, переходіть на інший бік лише тоді, коли потрібно, і завжди повертайтеся. Тоді переклад перестає робити роботу замість вас і починає її перевіряти. Створіть свою першу двомовну історію на своєму рівні й спробуйте читати її спершу англійською, заглядаючи в переклад лише для перевірки.

Що ще почитати:

• Екран чи папір: коли читання з екрана справді коштує вам розуміння
• Guessing From Context: Why Most of Your Guesses Are Wrong (EN)
• Stop Translating in Your Head: How to Read Directly in a New Language (EN)

Почніть читати двомовні історії безкоштовно

Not sure of your reading level? Take the free CEFR test →